olekalla: Львів Високий замок (Львів)
[personal profile] olekalla
автор заняття: к.м.н. Олексюк-Нехамес А.Г.

Електроміографія – метод діагностики заснований на реєстрації і аналізі біоелектричних потенціалів м’язів і периферичних нервів.
При цьому, в залежності від мети дослідження, оцінюється як мимовільна так викликана шляхом стимуляції активність нейро-м’язового апарату.
Фізіологічною основою ЕМГ, як і інших методів функціональної діагностики являється коливання електричного потенціалу біологічних мембран, мембран м’язових волокон, аксонів, що входять в склад змішаних периферичних нервів.
Серед контингенту поступаючих у неврологічні стаціонари хворих, які потребують діагностики, хворі з ураженням периферійного нейромедіаторного апарату вертеброгенної, травматичної, судинної, інфекційно-алергічної, спадково-дегенеративної природи.

Основна мета електронейроміографії
(Ніколаєв С.Г. 2003-2007, Каманцев В.М. 2008 РАНМ Санкт-Петербург )
Виявлення рівня ураження нервово-мязового ураження
Виявлення топіки ураження
Визначення характеру ураження
Вираження степеня ураження
Встановлення динаміки патологічного процесу

Міжнародна особливість показів проведення ЕНМГ: це тільки встановлення факту ураження периферійної нервової системи, м’язової системи і характеру ураження (вторинного чи перинного, );
Отже, ЕНМГ це комплексна методика яка дозволяє вивчити функціональний стан нервово-мязевої системи.


ЕНМГ як метод часто вирішує питання диференційної і топічної діагностики нервової системи, підбору адекватної терапії, оцінка динаміки процесу на фоні лікування, прогноз.

При цьому метод дозволяє отримати об’єктивні характеристики функції нервово-м’язового апарату з врахуванням віку хворого, патогенезу і па морфології захворювання і у цьому плані є незамінним.

Основні завдання ЕМГ:
1) оцінка стану м’язової системи;
2)аналіз функції нервового апарату;
3)виявлення змін на рівні нервово-м’язової передачі.

З врахуванням структурної організації виділяють такі рівні ураження нервово-м’язової системи, що піддаються діагностиці:
1) первинно-м’язові;
2) cинаптичні ураження;
3) невральні ураження (ураження терміналів)
• 4)нейрональні.


ЕНМГ дозволяє
• Диференціювати аксонопатії і демієлінізуючі невропатії. В залежності від важкості і динаміки основного ураження аксональна дегенерація характеризується ознаками денервації (виникненням спонтанної активності: потенціалів фібриляцій і позитивних гострих хвиль) або реінервації (збільшенням тривалості і амплітуди потенціалу дії рухових одиниць) а також редукцією інтерференційної кривої.

Але треба врахувати, що ми досліджуємо єдину систему, єдиний організм, зміни якого відображені на різних рівнях.


За способом отримання даних і характеру дослідження в ЕНМГ виділяють наступні методики:
1) сумарна, поверхнева ЕМГ;
2) стимуляційна ЕМГ;
3) голкова ЕМГ,
4) ритмічна стимуляція і визначення надійності нервово-м’язової передачі.
5) Викликані сомато-сенсорні потенціали ВССП (Викликані когнітивні, зорові і слухові потенціали)
6) Визначення симпатичного шкірного потенціалу (діагностика стану вегетативних волокон)
7) Магнітна стимуляція

Основне завдання при проведенні стимуляційної ЕНМГ являється визначення характеру ураження нерва:
• Аксональне, демієлінізуюче,
Змішане, а також розповсюдженість процесу,
• точне місця ураження нерва,
• переважне ураження рухових чи сенсорних волокон.

За розповсюдженістю ураженістю периферичних нервів досліджують на предмет діагнозу «полі невропатії»:
ПНП верхніх кінцівок;
ПНП нижніх кінцівок;
Мононевропатії:
Ураження двох чи трьох нервів (при поєднаних травмах)


• Заключення про об'єм ураження будується на основі дослідження декількох нервів:
1)переважне ураження термінальних закінчень
Переважне ураження дистальних відділів нерва
Переважне ураження проксимальних відділів нерва і корінців
Локальні (вогнищеві) ураження
Змішані мультивогнищеві



Переважно ураження термінальних відділів
Характерно для термінальних поліневропатій, які частіше розвиваються при хронічних інтоксикаціях. (доклад дослідницької групи ВОЗ,1989р). При стимуляційній ЕМГ відмічається збільшення термінальної латентності при збереженості СРВм у дистальних відділах.
Tags: